ПЛІЧ-О-ПЛІЧ - КОЛИ ПАРТНЕРСТВО СТАЄ ЛЮДСЬКОЮ ІСТОРІЄЮ
Сьогодні у Ржищеві ми зустрічали делегацію із Запорізького краю - людей, з якими нас поєднала війна, пам’ять і партнерство. До нашої громади завітали начальник Токмацької міської військової адміністрації Роман Молодецький та начальник Пологівської районної військової адміністрації Артур Крупський.
Рік тому, 7 серпня 2025 року, ми з Токмацькою громадою підписали Меморандум у межах національного проєкту «Пліч-о-пліч: згуртовані громади». Але справжня цінність таких домовленостей не в підписах. Вона - у людях. У готовності почути, підтримати, допомогти й бути поруч тоді, коли це справді потрібно.
У Ржищівській громаді сьогодні живуть внутрішньо переміщені люди, серед них- з Пологівського району та інших громад Запорізької області. Вони залишили свої будинки, вулиці, сусідів, улюблені місця - усе те, з чого складається просте людське слово «дім». Хтось виїхав з однією валізою. Хтось встиг забрати документи й кілька фотографій. А хтось не встиг нічого. Але кожен забрав із собою найважливіше - надію повернутися.
Саме тому наша зустріч була не просто про партнерство «Пліч-о-пліч: згуртовані громади». Для мене це партнерство давно вийшло за межі меморандумів, зустрічей і офіційних домовленостей. Це про людей. Про готовність почути, підтримати й бути поруч тоді, коли іншому найважче.
І дуже символічно, що нашу зустріч ми розпочали на Алеї Пам’яті. Разом вшанували наших Героїв та озвучили імена захисників, які віддали свої життя, захищаючи Україну на Запорізькому напрямку: Євгеній Зайченко, Віталій Клочан, Іван Литвиненко та Олег Марченко. Їхні портрети сьогодні дивилися на гостей з Запоріжжя. І в цьому була особлива, гірка правда нашої війни: земля, з якої сьогодні приходять до нас люди у пошуках безпеки, стала місцем, де назавжди залишилися життя наших земляків.
Для мене було важливо, щоб наші гості побачили їхні імена. Щоб знали: Запорізька земля для Ржищівської громади - це не просто місце на карті. Там залишилися життя наших земляків.
Ми говорили і про майбутнє. Про можливість приймати в нашій громаді людей із тимчасово окупованих територій. Про підприємства Запорізького краю, які вже сьогодні шукають безпечні місця для релокації, перевезення обладнання, відновлення виробництва та створення робочих місць.
Окремою і дуже важливою була розмова з нашими внутрішньо-переміщеними особами з Пологівського району. Вони поспілкувалися зі своїми земляками, відверто говорили про те, що болить, що турбує, чого сьогодні потребують їхні родини.
А потім прозвучали слова, які для мене важать більше за будь-які офіційні подяки: «Нас тут прийняли по-людськи». Можливо, ми не можемо повернути людині її будинок. Не можемо стерти пережитий страх. Не можемо одним днем закінчити війну. Але можемо зробити так, щоб людина, яка втратила дім, не відчула, що втратила Україну.
І, мабуть, саме в цьому є справжній сенс «пліч-о-пліч». Не в підписах. Не в протоколах. Не в красивих словах. А в тому, щоб у найважчий момент простягнути руку іншій людині й сказати: «Ви не самі. Ми поруч». Сьогодні поруч були Київщина і Запоріжжя. Різні громади, різні історії, але одна Україна і одна спільна мрія - щоб кожна українська родина могла повернутися додому, щоб наші міста й села були звільнені, відбудовані та знову наповнилися життям.
Я вірю, що прийде день, коли ми відкриватимемо дороги не з евакуації, а додому. Відбудується Запоріжжя. Відродяться Пологи, Токмак та всі українські міста й села. Повернуться люди. Знову запрацюють підприємства. У вікнах знову засвітиться світло. І тоді ми зрозуміємо, що всі ці роки трималися не лише за землю. Ми трималися одне за одного.
Дякую нашим гостям за довіру. Дякую ржищівчанам - за те, що вміють бути поруч. І вірю, що сьогоднішня зустріч - це початок нових спільних справ, які матимуть продовження ще багато років.
У нас одна пам’ять. Одна боротьба. Один дім. Одна Україна.
