ОРДЕНОНОСЕЦЬ
Володимир Михайлович Литвиненко народився 1 вересня 1928 року в селищі Ржищів у багатодітній селянській родині Михайла Хомовича та Явдохи Левківни Литвиненків. Сім’я проживала на одному із кутків Ржищева, який і до сьогодні називають Біликівщиною. Батьки змалечку прищепили всім своїм дітям любов до праці, прагнення завжди чинити по совісті, не обманювати. Учили розпізнавати добро і зло, правду і кривду, цінувати все прекрасне, що є в людині.
Дитинство Володимира Михайловича припало на важкі воєнні та післявоєнні роки. У 1941 році встиг закінчити лише 5 класів Ржищівської школи. Продовжувати подальше навчання вже не зміг, - було ще чотири сестри, яким теж необхідно було вчитися.
У 1944 році після звільнення території України від німецько-фашистських загарбників разом із сестрою Лідією пішов працювати в місцевий колгосп, щоб допомогти батькам прогодувати сім’ю. І коли потрібно було перегнати велику рогату худобу із далекого Уралу до колгоспу, п’ятнадцятирічний підліток разом із своїми ровесниками без вагань їде в неблизьку, повну всіляких небезпек дорогу. І з честю виконує поставлене перед ним завдання.
Згодом, певний час Володимир Литвиненко працював в артілі «Свобода» чоботарем. Із квітня 1947 року пішов працювати на завод «Радіатор» у ливарний цех, де й трудився п’ятдесят років. І вже у 1997 році пішов на заслужений відпочинок.
За свій трудовий і життєвий подвиг Володимир Михайлович Литвиненко нагороджений Почесною Грамотою Верховної Ради УРСР, а також грамотами та відзнаками «Переможець соціалістичного змагання». Удостоєний звання «Ветеран праці», учасника Великої Вітчизняної війни. У 1971 році за багаторічний труд В.М. Литвиненко був нагороджений «Орденом Леніна», який він вважав найвищою своєю нагородою. Його фото неодноразово займало почесне місце на заводській, міській та районній дошках Пошани.
Разом із дружиною Зінаїдою Петрівною, яка теж працювала на заводі «Радіатор» не один десяток років, виростили і виховали двох дочок, Олену та Надію. Виховані в атмосфері доброчесності, дівчатка виросли і обрали для себе одну з найшанованіших та найгуманніших професій на землі – професію вчителя. І таким чином продовжили справу своїх рідних тіток по батьку - Євдокії та Наталії.
Помер Володимир Михайлович 10 січня 2000 року.
Автор статті: Надія Казіміренко
