САКРАЛЬНИЙ ЗМІСТ ВІТРАЖІВ ЗАДОРОЖНОГО
Сьогодні Всесвітній день мистецтва та Міжнародний день культури.
В 2012 році в мексиканському місті Гвадалахара, на XVII Генеральній асамблеї Міжнародної асоціації мистецтв її учасники, обрали цю дату.
І не випадково. 568 років тому, в цей день народився Леонардо Да Вінчі. Він вважав себе, перш за все, науковцем. Але ж світ знає його і як музиканта, і як художника і як грандіозного винахідника!
Мистецтво – це дистилят з усіх наук, від гуманітарних до точних. І чим більша палітра знань митця – тим значущими стають його твори.
Наш земляк, Іван Задорожний не зупинився лише на художніх творах, а освоїв європейське мистецтво вітражів. Захопився різьбленням по дереву, створив шедевральні гобелени. Ілюстрував видання Кобзаря та інших видатних книжок. І всі свої роботи талановито пронизував сакральними мотивами українських традицій предків. Він відчайдушно працював над створенням кожної деталі, кожного символу. Все має зміст і сенс.
Секрети створення національних творів, розкриває для нас дочка митця Наталія Задорожна. Маю невеличку участь у підготовці картонів до виконання вітража у матеріалі. Картон – це кольоровий малюнок у натуральний розмір майбутнього вітража, так би мовити, точний план за яким виконується робота. Враховуючи розміри вітража (150м2) це надважливий етап роботи. Тато придумав метод, як осягнути такий розмір – поділити всю композицію на невеликі соти (ячейки), які потім скласти у загальну велику композицію.
Спочатку були створені ескізи вітража (невеликого розміру) в них скомпоновано сюжет, намальовані всі персонажі, вивірена кольорова гама. От на цьому етапі я брала участь – малюнки переносили на спеціальний папір (картон) і розфарбовували.
Так робив тато, Надія Яківна і трохи я. Ми виконували технічну роботу, тато – контролював і малював кожну соту, кожну лінію, бо врешті решт з цього поставав готовий твір.
І, зважте, що це був тільки початковий етап роботи, яка складалася з багатьох етапів і кожен був важливим. І кожен, тато робив своїми руками, продумував детально кожен сантиметр.
Картони виконували в татовій майстерні на 23 кв.м. Потім, для реалізації проекту і виконання в матеріалі, було орендовано приміщення в підвалі одного з будинків на Голосіївському проспекті (колись 40-річчя жовтня). Номер будинку не пам’ятаю, здається це було за кілька будинків після бібліотеки Вернадського.
Вже там, безпосередньо, створювали кожну соту вітража. До цього передувала робота підготовча, потрібні були матеріали – кольорове гутне скло, металеві профілі, цемент. Скло спеціально варили на заводі скловиробів, використовуючи кольорові пігменти. Тато брав у цьому безпосередню участь. Тому що скло готували визначеної форми і фактури.
Також надзвичайно важливим був колір. Пам’ятаю було втрачено багато нервів на створення цього унікального фактурного скла, з дотриманням кольорової гами.
Для лиття скла теж готували кольорові картони. Звичайно кожну деталь окремо відлити було досить важко, тому на другорядні елементи скло варили невеликими млинцями невизначеної форми. Потім ці млинці розрізали на потрібні фрагменти.
Звичайно, силами сім’ї таку велику і трудомістку роботу створити неможливо, тому з художником працювала бригада виконавців. Хто з виконавців тоді працював з татом точно не пам’ятаю, але, здається, це були Григорій Кізюн і Яків Лихошерст.
Декілька разів я заглядала до тимчасової майстерні у підвалі. Відчиняєш двері а там шум, пил, скло – як на будівництві.
Після того як всі соти створені, їх монтують на місці.
Пам’ятаю, тато був у піднесеному настрої, роботою своєю був задоволений і чекав оцінки колег.
Для художника завжди важлива оцінка його творчості. Тяжка і виснажлива робота добігла кінця, був сонячний день, здається пізня весна або літо. Художня рада у Білій Церкві прийняла готовий вітраж із похвалою. Всім дуже сподобалась робота. Ми (сім’я) їздили на цю художню раду разом із татом. Людей було досить багато. Всі приїхали на двох маршрутках (як раніше називалися такі маленькі бусики? Маршруток тоді не було).
Сонце весело вигравало у кольоровому фактурному склі, пускаючи промінчики навколо. Настрій у всіх був радісний від вдалої творчої роботи, всі усміхалися...
Тема для вітража обрана не випадково. Любов до природи, рідної землі, планети Земля. Любов до життя. Матір і дитина, і гармонія всесвіту. Тато ріс сиротою на вулиці, його земля (Україна) стала його матір’ю, його колискою, його натхненням. На вітражі викарбувані слова: рослини, тварини, природа, земля, коловорот.
Унікальні фото створення вітражів Задорожного надала для публікації дочка художника, Наталія Задорожна.
