ЕНКАУСТИКА ДНЯ. СВЯТО ЛАДИ Автор: ІВАН-ВАЛЕНТИН ЗАДОРОЖНИЙ
Екаустика - дохристиянська техніка живопису, в якій сполучною речовиною для фарб є віск. Ця техніка була поширена для малювання образів та портретів, але з появою олійних фарб в XIV ст. її призабули. Пізніше, митці намагалися повернутися до малювання восковими фарбами, але не усім це не вдалося.
22 квітня - Свято Великої Лади, Лельник. Саме сьогодні за дохристиянськими віруваннями, богиня Лада виходить на гору, щоб ладувати все навкруги, наводити лад у полях, лісах, гаях, вселяти любов у душі людей.
UPD: Також, сьогодні Міжнародний день Землі. Це свято найглобальніше на планеті — його підтримує Організація Об?єднаних Націй (ООН) та відзначають у 192 країнах. Співпадіння? Не думаємо!
Шість років наш земляк працював над енкаустикою "Свято Лади" з 1976 по 1982 роки. Розмір вражаючий: 80х400. Про секрети і особливості створення цієї роботи батьком, розказує дочка митця, Наталя Задорожна.
Енкаустика «Свято Лади» – свято ладу, ладного життя. Сюжет – мирне свято мирного народу, який шанує у віках свої глибинні коріння, свій рід. До столу припрошені всі глядачі. Їх пригостять медом і вином, хлібом і рибою, заспівають українську пісню, повідають історію.
Напружені творчі пошуки, спонукали пробувати втілювати ідеї в різноманітних техніках. Для цього твору батько обрав гарячу енкаустику.
Енкаустика дуже давня техніка – живопис гарячими восковими фарбами на дереві металевими інструментами.
Твір складається з чотирьох однакових частин, які з’єднують в одну картину (квадриптих).
Кожна частина – це планшет (товста фанера, набита на підрамник), досить важкий + шари фарби. Розмір картини 80х400 см.
Щоб приготувати фарби, віск спочатку розплавляють, змішують у пропорціях з якимись спеціальними компонентами і потім додають кольоровий пігмент. Батько перечитав стоси літератури на цю тему, довго шукав рецепт. Спробував багато варіантів, поки знайшов потрібний йому. Для виготовлення фарб були задіяні всі домашні каструлі, ще й куплені додаткові.
У майстерні стояв густий запах меду. Електрична плита гуділа як вулик, допомагаючи господарю створити потрібну консистенцію і колір. Воскову кольорову масу батько наливав у формочки для випікання кексів, вона застигала і мала вигляд товстого печива з хвилястим боком і медовим запахом. Такі плескачі різних чудових кольорів складав у коробку. Так тато готував палітру для подальшої роботи. Наносити фарбу на картину допомагали паяльник і праска.
Фарбу постійно нагрівали щоб вона була рідка. Кожен колір вплавлявся гарячим, притискуючись і приплавляючись до попередніх мазків. Освоїти нову техніку нелегко, треба наловчитися і втілити задум якнайкраще. Медова картина вийшла напрочуд гарна.
Батько все життя з великою повагою ставився до бджіл, любив мед і добре розбирався в ньому. Думаю це теж сприяло вибору такої техніки живопису і картина несе в собі ще й сакральні таїни бджіл, меду, сонця й квітів. Згадую, як я маленька, з татом на базарі у Ржищеві вибираємо свіжий мед. Господар наливає із темнозеленої пляшки з високим горлом мед на маленьку тарілочку, густий струмінь повільно лягає. Ось – гречаний, ось липовий, тато пробує, і я пробую. Смачно...
Фото та публікації про творчість художника, мають авторів і використовуються на сторінці музею, виключно з інформаційною метою.
