A A A K K K
для людей із порушенням зору
Ржищівська міська територіальна громада
Київська область, Обухівський район

До Дня пам'яті жертв Голодомору в Україні Життєві історії відомих людей Ржищівської громади: Іван- Валентин Задорожний

Дата: 26.11.2021 14:21
Кількість переглядів: 751

Івану Задорожному виповнилося 11 років в 1932 році.
В той час у Ржищеві вже вирував голод.
Щоб врятувати сина від голодної смерті, батько Феодосій відправив пароплавом малого Іванка із знайомим до Києва. Відтоді, одинадцятирічний Задорожний залишається сам на сам з чужим містом.
Безпритульний Іван Задорожний поневірявся містом як і тисячі голодних сиріт, які щодня прибували у місто із сіл області. Це був для них єдиний шанс вижити. Притулок Іван знайшов у ніші між двома будинками на вулиці Мала Житомирська.

«…З січня 1932 р. ситуація в Києві з безпритульними стала набирати загрозливого характеру. Якщо до цього часу безпритульними були діти шкільного віку та підлітки, то в 1932 році з’являється велика кількість підкинутих дітей у віці від 1 до 4 років, кількість яких щомісячно збільшувалася.

…Надзвичайна комісія з боротьби з дитячою безпритульністю провела кілька рейдів по вилученню дітей із вулиць, намагаючись покінчити з проблемою безпритульності в місті до 15-річниці Жовтневої революції. Дітей під притулками залишали самі батьки, приводила міліція, двірники. Таку величезну кількість безпритульних на вулицях Києва влада пояснювала “тимчасовими труднощами у справі постачання на селі та в місті”, відсутністю допомоги сільським сім’ям, тому “масовий приплив дітей до Києва виник несподівано, непередбачувано”.

Карантинники-приймальники Києва були завантажені на 200—300 %. З метою недопущення масового приїзду дітей до Києва з інших регіонів, секретаріат Київоблвиконкому виніс постанову про організацію роботи загороджувальних загонів на вузлових залізничних станціях, зокрема у Фастові, Ніжині та ін.

У постанові президії міськради від 03.02.1933 року зазначалося, що ліквідувати у 1932 році дитячу безпритульність у Києві не вдалося. Вона набирає масового характеру. Від 60 % до 70 % безпритульних дітей становили мешканці не лише Київської області, а й усієї республіки», - за інформацією Державного архіву Києва.

Під час чергового рейду в ніші між будинками малий Іван розмальовував вугіллям стіни. За цим заняттям помітив його столичний чиновник Гніздовський, який опікувався дитячими будинками. Зачудований майстерними малюнками хлопця, Гніздовський пропонує Івану Задорожному стати його прийомним сином. Проте, нова родина змінює підлітку не модне у той час сільське ім’я Іван, на Валентин.

З того часу, у всіх документах Задорожний використовував саме його. Але прожити у сім’ї чиновника через сімейні чвари довго не вдалося. І, через пів року, тепер вже Валентин Задорожний, опинився знову на вулиці. Цього разу Валентин потрапив під опіку товариства «Друзі дітей» де мав змогу отримати мінімальне харчування. Ця організація підпорядковувалося Всеукраїнському товариству охорони дитинства та сприяння комуністичному вихованню. На нього покладали завдання ліквідації вуличної безпритульності, а саме: організація трудової колонії для розміщення неповнолітніх правопорушників; відкриття великого інтернату для безпритульних, в якому вони пройшли б певну громадську адаптацію та культурно-виховну “обробку” до моменту відрядження їх до колгоспів, радгоспів, на заводи й фабрики.

Паралельно з підтримкою організації Валентин Задорожний почав працювати кочегаром у редакції газети «Вісті». Як міг і де міг, шукав прихисток та можливість заробітку. Так у свої вже 11 років Задорожний став дорослим на декілька десятиліть вперед.

Історичний факт:

10,5 мільйонів мешканців України стали жертвами геноциду, організованого комуністичним режимом у 1932-1933 роках. Це нова цифра, яку повідомив під час брифінгу "Реальні факти підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років" 25 листопада голова Міжнародної асоціації дослідників Голодомору-геноциду, завідувач кафедри історії світового українства Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доктор історичних наук, професор Володимир Сергійчук.

Як розповів історик, таким висновкам передувало сім комплексних досудових експертиз. Ці матеріали лягли в основу книги "Геноцид українців 1932-1933".

"Я один із тих, хто взявся досліджувати цю справу. Ознаки геноциду полягають у свідомих діях влади — серед них: вилучення продовольства, заборона виїзду, приховування правди, заборона приймати допомогу із заходу і припинення українізації. Жодна інша нація таких репресій не зазнавала", – розповів професор.

Матеріал підготований за інформацією Державного Архіву Києва та брифінгу "Реальні факти підрахунку жертв Голодомору-геноциду 1932-1933 років" в УКРІНФОРМ. а також матеріали Українського інституту національної пам'яті.


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора