5 ФАКТІВ ПРО ТРАГЕДІЮ БАБИНОГО ЯРУ
27-28 вересня на стінах київських будинків, огорожах і стовпах з'явилися оголошення з текстом українською, російською і німецькою мовами. У оголошенні йшлося, що всі євреї Києва і його околиць повинні з'явитися 29 вересня до 8 години ранку на ріг Мельникова і Дегтярівської вулиць. Люди були повинні взяти з собою документи, гроші, цінні речі, а також теплий одяг, білизну тощо. "Хто з євреїв не виконає цього розпорядження і буде знайдений в іншому місці, буде розстріляний", - було сказано в оголошенні.
«Дорога смерті», пролягала від Лук’янівської площі по вул. Мельникова до Єврейського кладовища, далі до Братського (Воїнського) кладовища. Розстріл відбувався на майже півкілометровому відтинку яру. Людей змушували роздягатися догола та спускатися до яру, де клали долілиць, шар за шаром, а вздовж рядів ішли німецькі поліцейські й вбивали їх пострілами в потилицю.
Масові розстріли тривали 5 днів, з 29 вересня до 3 жовтня 1941 року. Потім, протягом двох років окупації у Бабиному Ярі розстрілювали та ховали інших жертв гітлерівського терору, серед яких були українські націоналісти, роми та радянські військовополонені. У Бабиному Яру загинув 621 український націоналіст. Тут обірвалося життя української поетеси, члена Організації українських націоналістів (мельниківці) Олени Теліги та її чоловіка Михайла. Точне число жертв залишається невідомим. У 1946 році на Нюрнберзькому процесі наводилася оцінка - близько 100 тисяч загиблих. Такі дані були у звіті радянської комісії розслідування нацистських злочинів під час окупації Києва.
У 1950 році радянська влада вирішила залити Яр відходами виробництва (рідкою глиною – пульпою) з довколишніх цегляних заводів. На території Бабиного Яру мав бути споруджений міський парк культури і відпочинку з обов’язковими атракціонами, стадіонами та ресторанним комплексом. Яр був перегороджений земляною дамбою. Параметри дамби і пропускна здатність дренажної системи не відповідали нормам безпеки, на неодноразові попередження про небезпеку влада не реагувала. Уранці в понеділок 13 березня 1961 р. унаслідок бурхливого танення снігу, дамба не витримала напору води, і селевий потік висотою до 14 м ринув у бік Куренівки. Згідно з офіційним повідомленням Урядової комісії з розслідування причин аварії, «в районі аварії загинуло 145 осіб». За оцінками сучасних дослідників Куренівської катастрофи, реальна кількість жертв сягала близько 1,5 тис. осіб. Інформація про катастрофу піддавалася цензурі, її масштаби приховувалися і применшувалися. Ця техногенна катастрофа відома як Куренівська трагедія. Кияни говорили про неї: «Бабин Яр мститься».
Після закінчення Другої світової війни радянська влада намагалася рідше згадувати про жахливу трагедію Бабиного Яру, а найкраще — просто позбутися його. Лише після розпаду СРСР з’явилася можливість увічнити пам’ять усіх жертв Бабиного Яру без замовчування їхньої національної приналежності, соціального статусу та політичних поглядів. Однак на практиці це привело до того, що на його території з’явилося близько 30 пам’ятників, символів і пам’ятних знаків, які не пов’язані єдиною меморіальною концепцією. Кожен із цих пам’ятників – результат громадської активності різних груп, які відчувають себе «спадкоємцями пам’яті» деяких – але не всіх – жертв.
29 вересня 2022 року виповнюється 81-ті роковини однієї з найтрагічніших сторінок в історії ХХ століття – початку масових розстрілів мирного населення, вчинених гітлерівцями в урочищі Бабин Яр під час окупації Києва у 1941-1943 роках.
Після відкриття й осмислення жахів Голокосту світова спільнота пристала на позицію «ніколи знову», проте геноциди стаються й дотепер. Сьогодні в Україні – війна. Рашисти навіть риторику запозичують у нацистів, заявляючи про «розв’язання українського питання», подібно до гітлерівського «розв’язання єврейського питання». Тому знати і досліджувати історію потрібно для того, щоб лихо не повторювалася.
Публікація підготована за матеріалами Міжнародного меморіального благодійного фонду «Бабин Яр».
Джерело: Відділ культури і туризму Ржищівської громади
