A A A K K K
для людей із порушенням зору
Ржищівська міська територіальна громада
Київська область, Обухівський район

ВІЧНИЙ СПАЛАХ ЛЮБОВІ

Дата: 07.12.2022 09:17
Кількість переглядів: 126

Дивовижна українська хустка, наділена особливим даром нести у світ велич і пам'ять. Так, кожна хустина вміє розповісти не лише про свою господиню, а й про її життя. Саме хутці відводилася відповідальна роль визначати рівень хазяйновитості жінки, її статус у сім'ї та громаді. Звичайні повсякденніі хусточки захищали свою господиню від спекотного сонця і своєю привабливістю славили  її, як чепуруху.

Власноруч вигаптувані та оздоблені китицями - розповідали про талановитість рукодільниці. Хустки-обпиначки, здебільшого картаті різних кольорів, слугували надійним захистом в холоднечу, як для жінки, так і для прикутування довгими кінцями немовляти на материнських грудях, єднаючи в єдиному затишному колі матір і дитину. А ось великі святкові хустки, оздоблені квітковим орнаментом, запросто могли повідати і про велику любов, якою оточена їх власниця. Бо і коштували вони не малі гроші. Не кожна жінка могла дозволити собі таку розкіш. Хіба, що закоханий чоловік ладен був останнє віддати за таку хустку, щоб донести у ній до серця коханої свою велику любов.

Саме так і вчинив прапрадід Галини. Його почуття до своєї чарівної дружини не мали меж. Тож і вчинок був відповідний. Якогось дня відвів він на базар одного зі своїх волів та й продав там його за доволі великі на той час гроші - аж чотири рублі! А вже коли повернувся додому, то переступивши поріг упорядженої жіночими руками рідної хати, дістав із-за пазухи велику квітучу хустку з тоненької шерстяної нитки на чотири поля: червоне, зелене, біле і фіолетове. Хоч кожен день носи, а все одно будеш, як у новій хустці. За цей подарунок чоловік віддав усі ті гроші, що вторгував за вола.

І то було найвище освідчення коханій у своїх почуттях. Бо носила вона її дбайливо, берегла і шанувала. Тож і в спадок своїй дочці передала. А та вже, налюбувпвшись у родинному оберезі, передала її своїй доні, Галининій матері. А від неї хустка та перейшла вже до Галини. Зваживши на цінність виробу, подарувала Галина Володимирівна Набок родинну реліквію рідному Великопріцьківському музею, сфотографувавшись у ній на пам'ять.
Минають роки, десятиліття, століття, а хустка, як вічний спалах великої любові, гріє своїм теплом кожного, хто, завітавши до сільської скарбниці предковічного спадку, замилується дивовижним нев'янучим квітом її чотирьох полів.

 


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора