Гуленко Іван Іванович
Життєпис кожної людини формується, опираючись на світлі спогади, що ніби могутні опори тримають на собі всю історію не лише окремої людини, а й родини, роду, народу, нації. І серед тих надійних опор майже завжди відведено дитинству, юності, а, отже, школі. І вчителям, які навіть із-за вічної межі світять нам, бережуть від бездоріжжя, від духовного знецінення. Таким наставником для багатьох своїх учнів був вчитель вищої категорії, відмінник народної освіти Іван Іванович Гуленко, спогади про якого навіть через десятиліття залишаються світлими і святими.
«На моєму життєвому шляху зустрічалося дуже багато різних людей, - розповідає колишня вчителька Ржищівської загальноосвітньої школи В.С Дуброва.Але найдорожчі враження найкраще запамʼяталися з юності, коли я починала свою нелегку вчительську працю. Це було 38 років тому. Тоді я вперше переступила поріг школи з великою тривогою, хвилюванням і надією. Тривога була тому, що вперше мені потрібно було спілкуватися з дітьми щоденно. І не лише спілкуватися. Їх, дітей, мені потрібно було багато чому навчити. Тривожилася ще й тому, що у школі, хоч і невеликій, був такий недосяжний для мене вчительський колектив. Усі такі солідні, досвідчені. А серед них– директор школи Іван Іванович Гуленко.»
Іван Гуленко народився 1 січня 1935 року в с. Розаліївці Узинського району. Ще до війни його батьки працювали в колгоспі. А коли почалася війна, батько пішов боронити рідну землю і загинув на фронті.Йшли роки. Закінчилось воєнне лихоліття. Осиротіла сім’я мусила долати неабиякі труднощі, щоб якось виживати. І мати вдруге вийшла заміж.
А невдовзі в Івана з’явилися сестра Люба та брат Микола. Протягом усього життя їхню родину завжди єднали дружні, теплі звʼязки. Не жалувана життям мати пішла у вічність, коли їй було 58 років.
Іван закінчив 7 класів Розаліївськіої середньої школи і в 1950 році вступив до Ржищівської педагогічної школи, де на той час велася і підготовка вчителів фізкультури. Він хотів учитися, прагнув до пізнання. Як активний студент, відвідував заняття драмгуртка, грав різні ролі на сцені, був старостою групи.
А в 1954 році повернувся у рідне село і пішов працювати у місцеву школу вчителем фізкультури. Молодий, енергійний,він швидко знайшов спільну мову з учителями, учнями, створив у школі різні спортивні гуртки та секції. Додому зі школи повертався пізно ввечері.А потім була служба в армії.
Вже після армійської служби здобув вищу освіту – закінчиши історичний факультет Ніжинського педагогічного інституту. Тут же, у Ніжині, доля звела Івана з Валентиною Гордовою, з якою він був знайомий ще з педучилища. Зародилося глибоке кохання. І в 1960 році вони одружилися. А після закінчення вузу обоє приїхали у Ржищів. Проживала молода сім’я разом з батьками Валентини.
Спочатку Іван Іванович працював у спортивному відділі Ржищева, а потім – учителем фізкультури у Ржищівській 8-річній школі. Його завжди можна було побачити в оточенні дітей. Учитель любив своїх учнів, міг по жартувати з ними, і діти відповідали йому любов’ю і взаємністю. Іван Іванович ніколи не підвищував голос на вихованців, а дисципліна в класі базувалася на взаєморозумінні й повазі до вчителя. Зваживши на здібності і талант молодого педагога, його призначили директором школи та вчителем історії. Як директор, Іван Гуленко завжди турбувався про кожного свого працівника, заохочував та допомагав у роботі, умів тактовно зробити зауваження, щоб учитель не засмутився, але зрозумів свої недоліки»
«Наша школа була однією з найкращих восьмирічних шкіл Кагарлицького району. Учителі щороку брали участь в огляді художньої самодіяльності, що проходили в Кагарлику, завжди отримували нагороди за виступи. І в цьому була велика заслуга нашого директора.
За самовіддану працю Іван Іванович отримав звання «Відмінник народної освіти», він був учителем вищої категорії, мав багато нагород.Його цінували, поважали не лише у Ржищеві та районі, але й в області.
