Коротун Галина Гнатівна
«Вчителько моя, зоре світова…» Сотні людей різних поколінь, почувши ці слова поета А. Малишка, згадують Галину Гнатівну. Це вона день у день багато років доносила до юних душ красу поетичного слова, красу землі, праці, красу людини.
Галина Гнатівна народилася 3 жовтня 1922 року в с. Косівці Володарського району Київської області у сім’ї вчителів. У 1936 році її батька, тоді - директора школи, було репресовано за «антирадянський» репертуар шкільного хору. Антирадянський, тобто - український. І Галина отримала статус – дитина «ворога народу». Проте розумна і наполеглива дівчина всупереч усьому закінчила школу зі срібною медаллю і перед самою війною успішно вступила на філологічний факультет університету ім. Т. Г. Шевченка.
У роки війни довелося пережити тяжку пору перебування в окупації. Визволення прийшло у грудні 1943 року. І Галина Гнатівна відразу почала педагогічну діяльність. А вже у січні 1944 року університет відновить свою роботу і Галина повернеться на стаціонарне навчання. У 1947 році вона, закінчивши навчання, отримує направлення у школу м. Христинівки Черкаської області.
Та доля розпорядилася по-іншому. У Міністерстві освіти, куди Галина прийшла оформляти документи, її запримітив А.С. Олефір – завідуючий райвно, який приїхав у пошуках вчителів для району. Адже нелегкі післявоєнні школи гостро потребували кадрів. І молода вчителька з променистими карими очима привернула увагу завідуючого райвно. Відбулася коротка розмова. І вже з 3 травня 1947 року Галина Гнатівна Коротун – учителька української мови та літератури Ржищівської середньої школи.
Вона швидко увійшла в колектив, завоювала прихильність і симпатію колег. Завжди привітна й усміхнена. Незважаючи на нестатки тих часів, модно й красиво вдягнена. А волосся прибране й укладене так, ніби вона щодня відвідує модний салон.Керівництво школи відзначило її пунктуальність і систематичну старанну підготовку до уроків. Учні полюбили її уроки літератури. Їм подобалися емоційні, щирі розповіді про письменників, багатьох з них Галина Гнатівна знала особисто. Імпонувало і те, що молода вчителька високо цінує вміння учня аналізувати прочитаний твір, робити висновки, дискутувати, відстоювати власну думку. Поступово створювалась її особиста методика – довірливий діалог з учнями. Вони відчували, які твори, які письменники подобаються вчительці. Тоді в неї зʼявлялося особливе натхнення, очі світилися радісно, із захопленням.
Доля не була поблажливою до молодої жінки. Нелегко було самій долати життєві труднощі, піднімати дітей. Та ніхто і ніколи не бачив її смутку і сліз. Де брала сили ця ніжна, тендітна жінка? Вже пізніше з’явився той, з ким у парі благословить Господь пройти їй довге і щасливе життя – П. Д. Вітінський. І тоді у двох її дітей – Людмили й Володимира - зʼявилася сестричка Світлана, яка виросте й продовжить учительську династію.
Сімʼя нарешті поселиться у власному будинку, налагодився побут і життя подарує родині затишок. У 1971 році Галині Гнатівні запропонували перейти на викладацьку роботу в педагогічне училище. Вона погодилася і принесла в училище свій творчий запал, великий досвід, талант педагога і любов до людей. Засідання методичної комісії викладачів мови і літератури, якою керувала Галина Гнатівна, були справжньою педагогічною і методичною лабораторією. Бесіди з мудрою вчителькою, її поради, аналіз відвіданих нею уроків, тактовне керівництво… Все це дуже допомагало її колегам у роботі.
13 липня 2005 року Галина Гнатівна пішла у вічність. Але її колеги й учні, вірять, що її неспокійна душа живе, спонукає жити і радіти, журитися, долати незгоди і йти вперед, наповнює любов’ю і людяністю серця сучасних учнів і студентів. Бо вчитель живе доти, поки живуть його учні.
