Сидорук Володимир Федорович
Картини одного з найяскравіших митців українського живопису другої половини XX століття ржищівчанина Володимира Сидорука досягли рівня європейського мистецтва. Справжнім велетнем образотворчості назвав його історик мистецтвознавства В.Підгора. Талант В.Сидорука, як художника,колоритно розкривається в усіх жанрах образотворчого мистецтва, веселковими барвами грає на кількох тисячах полотен, які він написав. Пік творчості талановитого ржищівчанина припадає на 1939 – 1997 роки і охоплює більш як півстолітній період (58 років).
Палка мрія стати справжнім художником зародилася у Володимира ще в дитячі роки. Володимир Федорович Сидорук народився 3 січня 1925 року у Ржищеві в селянській родині. Його дорога до опанування секретами малярства була нелегкою. Батьки Володі вважали його наміри стати художником «дурницею» і бажали щоб син оволодів якимось корисним для життя ремеслом. Але є відомості про те, що вже у свої 13 років хлопець зробив розпис на пілонах (чотиригранних колонах) у Ржищівській церкві, – зобразив святих Володимира та Ольгу.
Закінчивши школу, 14-річний Володимир подався до Києва, не попередивши батьків про свої наміри. Там родичі допомогли йому вступити до Республіканської художньої школи ім.Т.Г.Шевченка. Так для обдарованого Богом юнака почалося цікаве і насичене життя. Його вчителями були талановиті художники – педагоги Іван Хворостецький і Григорій Киянченко, які зуміли відшліфувати талант свого учня.Ранніми роботами молодого художника початківця були замальовки селищних краєвидів, композиційні начерки, присвячені Т. Шевченку. Серед них – картина «Хата баби Вівді» (1940 р.) Про цю хату у Ржищеві ходила легенда: ніби Шевченко хотів купити її , щоб збудувати на цьому місці собі притулок біля Дніпра.
У 1941 році, коли почалася війна, після нападу Володимир повертається до Ржищева. «Страшна війна знищила нашу землю, наш народ перебила і покалічила… і мене не обійшла. На будівництві укріплень під Борисполем мені хвилею від зриву забрало зір на обидва ока. Забраний зір – це моя трагедія в житті і мистецтві. Після війни мені врятував зір на одне око професор Філатов своїми порадами і залізною установкою».
( Із листа В.Сидорука до друга І. Булавицького).
Коли Ржищів було звільнено, Володимира мобілізували в армію. З 1944 по 1945 рік він проходив військову службу у Станіславі (тепер Івано - Франківськ). Після демобілізації Володимир протягом п’яти років пра цює сценографом у місцевому драмтеатрі ім. Франка, – малює декорації до вистав Т.Шевченка, І.Франка, М. Гоголя та інших відомих українських письменників-драматургів, а також створює ескізи костюмів для акторів. Період праці в театрі стає для нього плідним і щасливим.
Згодом, переїхавши до Ірпеня вже з дружиною, двома синами та батьками, він купив ділянку землі біля вокзалу і побудував за власним проєктом двоповерховий будинок. Віднині Ірпінь стане для художника улюбленим куточком на землі, який він постійно буде відображати на своїх полотнах.
«Життя прекрасне ще й тому, що можна мандрувати», – цей вислів М.Пржевальського митець сповідував усе своє життя. Обʼїздив май же всю Україну, побував у Грузії, Вірменії, Латвії, Польщі, Іспанії, Канаді. І скрізь не розлучався з пензликом. У нього було стільки задумів і творчих планів, що художник завжди дивував своїх друзів. Про його працездатність можна говорити, як про легенду. Свої пейзажі, композиції він завжди писав з натури, не відриваючись, якого б формату не були картини. А перевагу він завжди віддавав великим форматам. Писав легко і майстерно. А ще,- надзвичайно швидко, що іноді викликало здивування, а в декого іноді й недовіру.
Художник О. Хмельницький згадує: «Ми всі поїхали на «натуру» зробити ескізи під Києвом, а Володя за цей день намалював картину 200х250 см. Вони всі здуріли, бо їх група – 20 художників – лише встигли зробити маленькі замальовки, ескізи. Володя дійсно був художником від Бога». Якось, будучи в Канаді, В.
Сидорук лише за чотири години створив картину «Ніагарський водоспад» (120х300см). Вражені таким шедевром мистецтва, практичні японці й китайці, бізнесмени з Саудівської Аравії давали художнику за неї великі гроші. Але будучи справжнім патріотом свого народу, Володимир Сидорук, як завжди, відмовив покупцям і привіз картину в Україну. Хоч і не купався в матеріальних статках, бо не були вони ціллю його життя.
Дуже любив Карпати. Краса цього краю полонила його на все життя. Щороку з близькими друзями їздив туди на замальовки. Його знали і лю били в багатьох гуцульських селах, запрошували в гості.
Особливо любив писати квіти Київщини – живі, на природі, або зібрані в естетичний букет. Квітів видатний художник намалював стільки, що вони можуть бути унаочненням для книг з ботаніки. Улюбленцями художника були мальви і цар польових квітів… будяк! Цвітуть - не відцвітають квіти рідної землі на полотнах В. Сидорука: «Флокси», «Маки»,«Бузок», «Хризантеми», «Сон - квіти», «Чорнобривці», «Білі півонії», «Жоржини», «Щириці й чорнобривці»…
Володимир Сидорук не лише унікальний пейзажист. Він – різножанровий художник. Адже писав картини в історичному, батальному, портретному, побутовому жанрах, виконував фантастичні композиції, писав на тюрморти, був першокласним графіком, ілюстрував твори Т. Шевченка, В.Стефаника, М. Гоголя. Йому було під силу творити в монументальному мистецтві. І скрізь він досяг естетичних вершин.
Наполегливо працюючи, художник здійснив свою юнацьку мрію про експозиції своїх робіт у великих виставкових залах, де можна було б представити для огляду багато великих полотен. Він мав багато персональних виставок. Найбільшою стала виставка в Українському домі, присвячена 70-річчю художника, що відбулася у 1995 році. Полотна В.Сидорука постійно експонувались на обласних та республіканських виставках, а нині, як безцінна спадщина українського народу, зберігаються в численних музеях України, у приватних колекціях, прикрашають адміністративні установи, банки, бібліотеки, навчальні заклади, знаходяться за кордоном.
Виставку картин нашого земляка було також організовано і в картинній галереї Ржищівського будівельного технікуму. А з січня 2003 року вона тривала у мистецькому центрі «Мальовнича Україна» (організатор М.Г.Волошин). Тисячі людей різного віку з України, Вільнюса, далекої Англії, США, Канади відвідали музей, залишили захоплені відгуки: «Чародій пензля, неповторний, унікальний митець! Його картини випромінюють енергію життя».І майже завжди , наприкінці екскурсії : «Навіть уявити собі не могли, що в такому маленькому містечку Ржищів можна побачити такі шедеври живопису!»
За спогадами друзів, Володимир Федорович був людиною мʼякої,чуйної вдачі, щедрим, гостинним. «Мав широку, добру душу… а завжди, на загал, був чудовою людиною. Трохи диваком, бо художник – усі свої задуми , все життя – лише робота,робота, якою він жив». ( З листа Лукавецьких до сина художника Ігоря). Він був надзвичайно скромною людиною, був далекий від видавців,мистецтвознавців, мало дбав про славу і визнання. І лише у 1980 році отримав почесне звання Заслуженого художника України.
Володимир Федорович Сидорук чесно пройшов свою мистецьку ниву. Його твори пройшли випробування часом і заслужено повертаються в число мистецьких надбань XXI століття.
