Скопич Анатолій Олексійович
З моменту народження кожну дитину ведуть по життю різні люди, які по-своєму впли вають на розвиток її світобачення. Але серед усіх є особливі наставники, які мають значний вплив на формування та становлення дитини, як особистості.
Зростання та розвиток кожної людини супроводжують вчителі. Серед них є і когорта таких,про яких кажуть: «від Бога». Вони вміють не тільки давати якісні знання, а, насамперед, здатні власним прикладом надихати вихованців та визначати подальшу долю учня.
Саме таким був учитель Ржищівської середньої школи імені Олега Кошового Анатолій Олексійович Скопич. Він народився 8 листопада 1936 року на Поліссі, у родині вчительки та партійного працівника. На початку другої світової війни, коли бої вже йшли на території України, Анатолій з матір’ю переїхали у село Яблунівка. А згодом - до Ржищева. Саме тут дочекаються вони перемоги над ворогом і миру. Тут пройде дитинство і шкільні роки Анатолія Скопича. А після закінчення школи він вступить до Ворошиловоградського педагогічного інституту, який закінчить із відзнакою.
Так і вийде він на свою дорослу, самостійну дорогу.
Усе своє життя Анатолій Олексійович працював у Ржищівській середній школі імені Героя Радянського Союзу Олега Кошового. Він умів майстерно поєднувати у своєму професійному руслі дар талановитого вчителя-новатора, популяризатора науки, вихователя молоді та інтелі гентної, справедливої, надзвичайно ерудованої, пунктуальної людини. Його уроки були щоразу відкриттям нового, незвіданого, а предмет «географія» видавався величезною таємницею, яку учні відкривали разом з учителем. Його стиль викладання відзначався академічністю, манерою спілкування з учнями, завжди яскравими розповідями-подорожами у світ науки, захоплюючими заняттями географічного гуртка, краєзнавчою роботою.
У той час важливим чинником виховання була співпраця із Ржищівським держлісгоспом, і Анатолій Олексійович був активним популяризатором таких цікавих і живих форм вчительської роботи.
Скопич Анатолій Олексійович був не лише взірцем педагогічної майстерності, тактовності, професіоналізму, а й неабияким знавцем законів. Він умів єдиною фразою вирішити всі проблеми і суперечки. Мудрому вчителю від Бога легко вдавалося з перших уроків закохати учнів у свій предмет. А самовідданою працею він освятив життєвий шлях тисячам своїх вихованців.
Навіть до цього часу ще ходить багато крилатих фраз, які належали незабутньому вчителю. Одна із фраз, сказана ним в останні життя стала його своєрідним заповітом кожному вчителю. Вже перебуваючи в лікарняному ліжку, своїм молодим колегам він сказав: «Робіть усе задумане вчасно, коли ще є здоровʼя. Я все життя мріяв, що коли вийду на пенсію то обійду всі ржищівські урочища. Але я не врахував одного – що на це в мене вже не буде здоров’я…»
Мудрий учитель пішов із життя 25 червня 2001 року.
Анатолій Олексійович не мав державних нагород. Він був просто Учителем. Його нагорода – це пам’ять і пошана колишніх учнів, його послідовників та колег.
