РЯТІВНИЦЯ
«Добрий день. Сідайте. На що скаржитесь? Чим можу допомогти?»– такими словами зустрічала своїх пацієнтів лікар Анастасія Григорівна Олійник. Завжди привітна, співчутлива, доброзичлива, вона кожного свого пацієнта завжди уважно вислухає, заспокоїть, обнадіє. Такою її знали всі ржищівчани. Такою вона і залишилася у їхній пам’яті.
Анастасія Олійник (Чередніченко) народилася 25 грудня 1921 року у Ржищеві. Батьки працювали в колгоспі. А батько, Григорій Чередніченко, був ще й умілим теслею. У сім’ї росло 5 дітей: Анастасія, Марія, Катерина, Костянтин та Яків. У 1933 році страшний голодомор забрав батька та меншого брата Костянтина. А наймолодший, Яків, помер ще маленьким від дифтерії.
Після закінчення школи Анастасія, яку рідні чомусь частенько називали Надією, вступила до фабрично-заводського училища (ФЗУ) при кондитерській фабриці ім. Карла Маркса у Києві. А після навчання дівчина ще деякий час працювала на цій фабриці.
Всі її мрії та плани на щасливе життя зруйнувала війна. В 1941 році Анастасія добровільно йде на фронт. Там, у самому пеклі боїв, їй випало бути санінструктором батальйону у складі 217-ої стрілецької дивізії Першого Українського фронту. Бійці берегли її , як зіницю ока, бо вона, єдина у батальйоні, могла кваліфіковано надати першу медичну допомогу пораненим. Вона була їхнім Ангелом-рятівником. Не полічити скількох врятувала від смерті, скількох витягла з поля бою ця молода, тендітна дівчина!
Важкими фронтовими дорогами, пішки, з боями пройшла вона разом із бійцями шлях від Києва до Кенігсберга. Смерть постійно чигала за її плечами. Довелося кілька разів з жорстокими боями вибиратися з оточення. Та, певно, сам Господь беріг цю відчайдушну
і безстрашну рятівницю. Доля була милосердною до Анастасії. Вона діждалася дня Перемоги і повернулася додому живою.
За бойові заслуги Анастасія Григорівна була нагороджена державними нагородами. Після війни спочатку повернулася працювати на свою кондитерську фабрику. Та дався взнаки бойовий гарт. Тож, згодом поступила до Київського медичного інституту. Якраз в цю пору зустріла і свою другу половинку. А незабаром і поєднала свою долю з військовим льотчиком Володимиром Захаровичем Олійником та й поїхала за ним на край світу. Так з 1947 року подружжя проживало на Далекому Сході, за місцем служби Володі. Спочатку Бабатово, Благовіщенськ, а потім Хабаровськ.
Не сиділа, склавши руки. Закінчила навчання в місцевому медінституті і пішла працювати лікарем. А невдовзі сім’я поповнилася двома донечками – Наталочкою та Оленкою.
У 1961 році після демобілізації чоловіка з лав Радянської армії сім’я нарешті отримала нагоду переїхати на батьківщину Анастасії – у селище Ржищів.
Анастасія Григорівна багато років працювала у місцевій лікарні. Була висококваліфікованим працівником. Виконувала обов’язки і педіатра, і хірурга. Але найдовше пропрацювала рентгенологом. Її поважали за самовіддану працю, за доброту і людяність.
Як ветерана війни А.Г. Олійник часто запрошували на зустрічі з учнями та студентами місцевих навчальних закладів. І вона завжди приходила. На уроках Мужності ділилася спогадами про війну, розповідала про своїх бойових побратимів, про те, якою дорогою ціною дісталася нам Перемога. А ще, - вчила молодь любити свою країну і бути готовими до її захисту.
У 2005 році Ржищів попрощався зі своєю рятівницею. Анастасія Григорівна Олійник пішла в кращий світ,залишившись у пам’яті всіх, хто її знав, мужньою, працьовитою і скромною жінкою.
