«ПРАГНУ ДАРУВАТИ РАДІСТЬ І ЛЮБОВ»
Людмила Йосипівна Трищук-Луцук народилася 5 березня 1964 року в селі Червоне (нині — Острівці) Дубровицького району Рівненської області в багатодітній родині. Її дитинство минуло серед живописної поліської природи, де й зародилася в душі дівчинки любов до поезії.
Перші свої вірші Людмила написала у дев’ять років і присвятила матері, адже саме вона прищепила доньці любов до рідного слова та народної пісні. На жаль, творчість раннього періоду майже не збереглася.
Після одруження Людмила Йосипівна разом із сім’єю оселилася в селі Балико-Щучинка. Мальовничі дніпровські простори з новою силою відродили в душі молодої жінки потяг до творчості. У своїх віршах цього періоду поетеса оспівує любов до рідного краю, вплітає в рядки турботу про майбутнє дітей і внуків, ностальгію за колискою дитинства. З’являється інтимна лірика, патріотичні твори. У поривах своєї щирої душі вона прагне дарувати читачеві радість і любов.
Свою професійну діяльність Людмила Трищук-Луцук пов’язала з порятунком людей, працюючи фельдшером екстреної медичної допомоги у Ржищеві та Переяславі. Водночас активно займається громадською діяльністю у рідній громаді. Вона обрана депутатом Ржищівської міської ради Київської області VIII скликання, а у 2025 році вступила до лав Ржищівського добровольчого формування територіальної громади (ДФТГ).
У творчому доробку Людмили Трищук-Луцук — кілька поетичних збірок:
«Моя нескорена душа» (2017) та «Оберіг» (2020).
Нині підготовлено до друку ще одну збірку — «Буду жити за двох», присвячену 66-й бригаді, у складі якої боронив Україну її син Юрій.
Твори поетеси увійшли до літературних альманахів «Осінній реверанс» (2024) та «Скарби рідної землі» (2025).
Поезію Людмили Трищук-Луцук читають люди різних поколінь. Її вірші звучать на творчих зустрічах та святкових заходах як у рідній громаді, так і далеко за її межами. Деякі з них уже покладено на музику.
«ЗРАНЕНІ КРИЛА»
Прожила — чимало, бачила — сповна...
Вже покрила коси буйно сивина.
Згадую частенько ті свої літа,
Де була щаслива, юна, молода.
Посміхалась сонцю, небу і дощу,
По росі гуляла вранці досхочу.
І були негоди всі мені байдужі —
Був зі мною поруч ти, надійний друже.
І, здавалося, крила в мене виростали,
У своїх надіях і мріях ми літали...
Роки промайнули, як пташиний клин —
Народились діти — донечка і син.
Стала помічати, як зростали діти,
Що, як і мені, їм хочеться летіти.
Я усе робила, щоб їм крила дати,
Щоб летіли вільно рідні журавлята.
Та війна проклята все життя зломила,
І мого Журавлика підло так убила.
Сину мій, синочку, як же ти далеко...
За тобою спогад лине, мов лелека.
Як без тебе тяжко по життю іти,
Та свій хрест достойно буду я нести.
Вороги прокляті, ви мене не вбили —
У мені не вмерли ні віра, ні сила.
Й хоч слова щоразу ятрять серця рану,
Та писати вірші я не перестану.
(Людмила Трищук-Луцук)
Проєкт відділу культури і туризму Виконавчого комітету Ржищівської міської ради
«Онлайн-довідник сучасних літераторів Ржищівщини»
